Французька булка

Памятаю минулого серпня моя компанія почала шукати нового працівника, шукали, шукали і знайшли. Ним став італієць Нонзіо. Мій корєш і конкретний балабол :). Він пропрацював рівно пів року, зробив три сторінки коду і в кінці кінців пішов “за своїм бажанням”.

Наша фірма взагалі любить економити. Я думаю євреї до нас можуть їздити на курси для підвищення кваліфікації, тому що, чіповіших від наших французів немає навіть серед корінних жителів Ізраїлю чи Брукліну.

Знову кінець літа і знову за звичкою наша компанія шукає нового працівника…

Ну що ж. Сказано зроблено. Відділ кадрів розсилає повідомлення про роботу на всі безкоштовні ресурси інтернету, навіть на індійскі форуми. На ту величезну зарплату яку вони запропонували (я нажаль не знаю скільки) навіть індуси сказали, що не хочуть їхати з Індії а будуть краще працювати з дому..

Пройшов тиждень. Ми отримали пару емейлів від ламерів. Відділ кадрів пересилає мені резюме “кандидатів”, я читаю і відкидаю в смітник. Менеджер ходить по офісу із здивованим виразом обличчя, так ніби ми корпорація Sony і на виділені пів мільйона доларів неможемо знайти регіонального керівника.

Пройшло ще трохи часу, ми відсіяли всіх, деякі самі передумали і залишився останній непереможний програмер. Дівчина з Народної республіки Китай, якій за 40, вирішила спробувати свої сили як Junior Programmer і Web Developer. Поки я був у відпустці і плавав на кораблі під Ніагарським водоспадом, китаянку вже викликали на попереднє інтерв’ю і одобрили як дуже хорошу людину і страшенного трудоголіка! Директору вона настільки сподобалась, що він до мене кілька разів підходив перед інтервю і просив щоб я її не завалював.. Хоча я і міг сказати, що вона майже по половині вимог не підходить, але мені підказали, що вона ще все наздожене.. Одним словом від мене всі чекали ствердне так. І я його дав. Ми її взяли на роботу.

Після інтервю на моєму столі я побачив два нові резюме. Вже не було резону їх дивитись, але я все ж глянув. І що я відкопав!? Самородок! )) Простий хлопець Діпін Ніроула з республіки Непал. З його резюме стало відомо, що в далекі 90-ті хлопець покинув рідну домівку в Катманду, і вирішив в далеку дорогу, вчитися.. Я собі навіть уявляю цю картину як мама проводжає сина з Гімалаїв в делеке, незвідане, майже фантастичне місто Харків, що на Україні, вчитися в Авіаційному Інституті. Але не простим собі льотчиком! А компютерним інженером.. Ось так.. Чесно скажу не чекав, приємно :). І шкода, що так і не судилось його покликати на співбесіду.

Для цікавих прикріпляю скріншот його резюме (жміть на нього щоб збільшити).

Trackback URI | Comments RSS